Булінг – інформаційний матеріал

БУЛІНГ ЗУПИНИТИ НЕ МОЖНА, ЙОГО ТРЕБА ОЧОЛИТИ

ЧОМУ ДІТИ СУПЕРНИЧАЮТЬ МІЖ СОБОЮ?

Провідна якість людини — агресивність. Головне приховане праг­нення — самоствердження. Цих двох незаперечних висновків філософії людини нам буде достатньо, щоб пояснити те, що відбувається між людьми. Люди, скільки їх знає історія, воюють, змагаються, конкурують, знищують одне одного, щоб ствердитись, показати свою перевагу, за­кріпити її пануванням над іншими. Така природа людей, така рушійна сила історичного процесу. Усе, що відбулося, відбувається і буде від­буватися — закономірний наслідок природи людини. Хотілося б дода­ти — зіпсованої природи людини. Але це буде неправильно. Всевишній не міг не озброїти людину агресивністю. Адже без неї не було б по­ступу вперед. Уявіть собі всіх ангелами, які без конкуренції між собою так і заклякли б у первозданній досконалості.

Та облишмо високу науку і спустімося на грішну землю, точніше, на школу, вчителів і дітей, які перебувають у замкненому просторі та визначених взаєминах. Чи можуть сотні людей, обдарованих агре­сивністю, прагненням самоствердження, амбітностями не конфліктува­ти між собою? Навіть теоретично це неможливо. Тому шкільні насиль­ства, переслідування, цькування, знущання, приниження, що об’єднані нині модним словом «булінг», завжди були, є і завжди будуть неодмін­ними супутниками шкільного життя. Скільки існують школи, в них іде запекла боротьба між учнями, учнями та вчителями за першість, перевагу в усьому, від незначних дрібниць до дуже серйозних пере­ваг. Інша справа, що ще ніколи в історії ці змагання не були такими жорстокими, якими вони стали тепер.

Серед дітей, писав Я. Корчак, не менше брудних, хворих, зіпсова­них, морально скалічених, ніж серед дорослих. Дітей немає, є люди, які ще не пройшли школу олюднення, не набралися досвіду життя в люд­ському суспільстві. У школах вони якраз і набираються цього досвіду. Виховання в тому й полягає, щоб усувати вади і недоліки спадковості. Дорослі, у яких з цим досвідом уже трохи краще, навчилися стриму­ватись, і то далеко не завжди і в усьому. Що ж казати про дітей? Будь яке емоційне напруження вони знімають фізичними діями. Найчастіше кулаками, зубами, нігтями. Точнісінько так само, як і в печерах. Але сьогодні до цих засобів «прогрес і окультурення» додали нові тонші за­соби впливу людини на людину — знущання, приниження, цькування у явних і прихованих формах.

Дещо з історії українського шкільного булінгу. Школярі билися, б’ються і будуть битися завжди. За все, і з ранку до вечора. Перемогти це явище ще нікому не вдалося і ніколи не вдасться. Як реагувала шко­ла минулого на цей неминучий супровід спільного перебування дітей? Мудро і виважено. Якщо якогось явища подолати не можна, то треба його очолити, ввести в річище нормального поводження, обгородити законами і правилами. Кожному, хто вступав до школи, ці правила по­яснювали й вимагали виконання.

Суперництво не пригнічували, а заохочува­ли. Але тільки в науці. Змагайтеся, хто краще вивчить урок, напише твір, виконає гімнастич­ну вправу. Академічне суперництво посилювало неприязні стосунки між школярами. До нього додавалися інші причини ненависті одних до ін­ших: зовнішній вигляд, манери, майнова нерів­ність, походження, у підлітковому і юнацькому періоді — захоплення протилежною статтю то­що. Як тут уникнути розбирань?

Класні керівники уважно відслідковували розвиток ситуацій. У простих випадках — по­билися, або один штовхнув іншого, якось непри­стойно назвав тощо — не звертали уваги і не записували на порушення. Коли ж назрівали серйозні ситуації — а вони назрівають досить довго — готувалися до з’ясування стосунків. Оголошували дату й місце, де і коли будуть би­тися Микола з Петром. Усі знали, за що і чому. Нагадували правила:

  1. Де двоє б’ються, третій не мішайся.
  2. Лежачого не б’ють.
  3. Бійка триває до першої крові.

Збиралися глядачі, уболівальники з обох боків. Іноді приходили вчителі. Все вирішували природним цивілізованим способом. Так було у післяреволюційній школі аж до початку війни, поки школу відвідували не всі діти, а сам факт, що дитина відвідує школу, ставив її на вищий шабель, де погане поводження розглядали як не­пристойне, плебейське, не інтелігентне.

Усе змінилося в перші десятиліття радян­ської влади, коли початкова, а далі й семиріч­на освіта стали обов’язковими. У школі 50-80-х років минулого століття найбільше «дружили» проти відмінників. Це була загальна нелюбов. Творили всілякі дрібні капості: найчастіше на­пихали здохлих мух у чорнильниці, щоб від­мінники не могли гарно виконувати письмові завдання, псували книжки і зошити, викрадали ручки й олівці. Але робили це якось не злісно, а швидше з бажання, щоб усі були, як усі. Щоб «не випендрювалися».

Бійки між хлопчиками були постійними, але на них ніхто не звертав уваги. Сьогодні поби­лися, завтра помиряться. Дорослі добре знали, що втручатися у дитячі конфлікти — тільки за­гострювати справу. Відбувалося це лише тоді, коли завдавали тяжких фізичних ушкоджень. Тоді батьки розбиралися між собою. В особливо тяжких випадках втручалася міліція. Між дів­чатками постійно йшло глухе суперництво, як завжди і всюди, але бійки виникали вкрай рідко.

Виручали жовтенятські, піонерські та ком­сомольські організації, в яких розпочиналося й минало життя кожного радянського школя­ра. У цих організаціях дуже ретельно слідку­вали за стосунками між їхніми членами. Якщо в класі траплялася бійка, то негайно скликали піонерські збори загону, на яких вирішували, що робити з учасниками конфлікту. Ретельно слід­кували, щоб піонери носили піонерські галстуки у школі й поза школою. Навіть діти розуміли, що битися в галстуках, та ще й піонерам, якось не дуже личить. Щоб побитися, шукали затишні місця, знімали галстуки. Після цього вже й би­тися не дуже хотілося. Так, поштовхалися, і ро­зійшлися. Глядачі, які чекали на розвагу, освистували півнів.

Розбірки між комсомольцями відбувалися рідко. Причиною, видимою або прихованою, ста­вав відомий «трикутник» — він, вона і ще один або одна. Комсомольські збори, де розбирали подібні конфлікти, були здебільшого закритими, на них не допускали вчителів. Характеристика від комсомольської організації була перепусткою у доросле життя, тому підлітки і молодші юнаки вже добре розуміли, що не можна розпускати язика і рук, бо від цього постраждаєш насам­перед сам.

Оцінки за вихованість, що існували у на­ших школах до 80-х років, довершували справу. До старшої школи могли не зарахувати учня з оцінкою за поведінку у табелі «три». З пове­дінкою «три» могли виключити зі школи. Таку оцінку за поведінку виставляли злісним поруш­никам шкільних порядків, за неповагу до педа­гогів. Трієчників із поведінки чекали у виправ­них колоніях. Наші попередники добре знали, що зіпсовані діти украй важко піддаються пере­вихованню. Такі діти не керують собою, нічого зі своєю натурою вдіяти не можуть. Горбатого могила виправить — кажуть у народі.

Ближче до наших днів, коли розвалився СРСР і повіяли демократичні вітри з Європи, почалися зміни і в поглядах на виховання під­ростаючих поколінь, і в практичних методах та формах організації виховної роботи. Зникли жовтенята, піонерія та комсомол. Зникло оціню­вання поведінки. Зникли колективи, залишивши по собі лише назви. Учителя звели з постаменту. Освіченість і вихованість більше не є важливи­ми цінностями в суспільстві. Діти, позбавлені правильних орієнтирів і твердого керівництва, ростуть як бур’ян при дорозі, часто не потрібні ні своїм батькам, ні державі. І ми хочемо, щоб на цьому ґрунті не розростався булінг? Дякуймо, що він тримається ще в допустимих межах. По­думаємо, що буде, коли нинішні булери самі ста­нуть батьками і приведуть своїх дітей до школи.

 

БУЛІНГ

Булінг у Законі від 19 січня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів Укра­їни щодо протидії булінгу (цькуванню)» визначе­но так: «Булінг (цькування) — це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, еконо­мічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняють стосовно малолітньої чи неповно­літньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода пси­хічному або фізичному здоров’ю потерпілого».

Закон про неналежне виконання батьками своїх обов’язків з виховання дітей назрівав давно. Правників стримувало те, що немає чітких ознак вихованості або невихованості. Ніколи не можна довести, чи вихована дитина, чи не вихована, чи виконували батьки свої обов’язки, чи тільки імі­тували. Допоміг булінг, що проявляється в кон­кретних діях, що їх можна визначати, класифіку­вати, оцінювати. А оскільки вчинки невихованих дітей проявляються насамперед у булерстві, то за цими проявами оцінюють рівень вихованості дітей і виховний вплив родини, батьків. Тобто, по суті, закон про булінг є законом про ви­конання батьками своїх обов’язків із виховання дітей. Відповідальність лягає на батьків, бо діти з огляду на їхній вік ще не несуть відповідальності перед законом за свої вчинки. Підвищуєтьсятакож відповідальність педагогічних працівників за невживання заходів щодо проявів
булінгу та приховування, замовчування фактів.

Булінг не можна розглядати лише у площині стосунків між учнями. Насправді шкільний булінг набагато ширший і враховує щонайменше три площини стосунків між: учнями, учителями та учнями, учнями й учителями. Стане зрозуміліше, коли ми виділимо ініціатора булінгу — кривдника, та того, хто страждає від булінгу — жертву. У першому випадку і кривдники, і жертви — учні. У другому випадку, кривдник — учитель, а жертви — учні. У третьому —кривдники учні,ажертва—вчитель.

Типовими ознаками булінгу (цькування) є:

  • систематичність (повторюваність) дій;
  • наявність сторін кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі(занаявності);
  • дії кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, принижен­ня, страх, тривога, підпорядкування потер­пілого інтересам кривдника, та/або спричи­нення соціальної ізоляції потерпілого.

 

►► Мотивація булінгу

Ми нічого не вдіємо з булінгом, поки не зрозуміємо, які мотиви перебувають у його основі, що ним рухає. Мотиви, нам відомо, — це внутрішні спонукання, що рухають поведін­кою людини, змушують її вчиняти або навпаки, не вчиняти певні дії. Значення мотивів ми вже всебічно розглянули в першій та другій частинах підручника. Що ж рухає булінгом, які мотиви задіяні в цьому далеко не кращому поводженні людей?

Булінг або те, що ми тепер називаємо булінгом, існує у спільнотах людей і тварин. У тваринних стадах, зграях проявляється дуже жорстоко. Спостерігаючи за поводженням тварин, можемо про­яснити деякі механізми виникнення і дії булінгу.

Кожен, хто цікавився навчанням і поведін­кою тварин, знає, що у тваринних спільнотах встановлюється чітка ієрархія, тобто залежність одних від інших. Очолюють найсильніші — вожаки, що утверджують своє лідерство рогами, копитами, зубами і кігтями, далі — середня час­тина стада, що підкоряється вожакові, у кінці — відкинуті, що підкоряються всім. Таке розшару­вання ще не достатньо вивчене, але ми знаємо, що воно існує і в дикій природі.

Свійські одомашнені тварини поводяться так само. Череда може не прийняти корову, і такі випадки зумовлюють великі втрати для селян. З якихось невідомих причин сумирні ко­рови, що мирно пасуться на лузі, раптом напа­дають на свою одночередницю, колють її рогами, б’ють копитами, виштовхують за межі пасовись­ка й більше не підпускають до себе. Така корова навічно втрачає свою череду. Селяни цього бо­яться. Посилаючи вперше на пашу молоду корів­ку, хвилювалися, чи прийме її череда. Не при­йме — шлях один, на м’ясокомбінат. А корова ж добра: молода, здорова, дає багато молока. Пробують продати. А тертий покупець відразу ж питає, а корову приймає череда?

Мимохіть напрошується висновок, що слово «булінг» походить від англійського «бул», тобто «бик», «бугай». Саме цим словом скотарі позначили «бичарство», тобто виштовхування тварин із стада.

Те ж саме ми спостерігаємо серед курячих, гусячих, качиних спільнот. З якихось невідомих причин полохливі кури раптом стають агре­сивними, нападають на одну, закльовують її до смерті. Ознаки такої курки точнісінько такі ж, як і в зневаженої дитини: закривавлений, подзьоба­ний гребінь, покльовані очі, пошарпане, вирване пір’я. До того ж вона чомусь ще й мокріє, звідси й вираз — «мокра курка». Господині нічого іншо­го не залишається, як забирати курку на борщ.

Така сама доля і в «гидких каченят», що ста­ють жертвами качиного булінгу, і в «білих во­рон», які не є насправді білими, а зневаженими у своїх зграях, і в овечих отарах, звідки пішло порівняння «паршива вівця».

Тепер до людей. Спершу до дорослих. На кожному кроці спостерігаємо прояв непри­критого, неприхованого цькування, пересліду­вання одних іншими, тобто той самий булінг, який ми хочемо здолати в школах. Приклади.

Уся Україна обставлена бігбордами різних політиків, депутатів і кандидатів. І всі ці бігбор- ди, за незначним винятком, обляпані грязюкою, забризкані фарбою, порізані, попсовані. Що це, чому? Маємо чистої води булінг — цькування, переслідування, зневаження.

Депутата, міського чи сільського чиновника обступили знервовані люди, заляпали обличчя зеленкою, обмастили фарбою чи дьогтем, порва­ли одяг, надавали стусанів. Знову маємо чистої води булінг.

Депутата, чиновника запхали у сміттєвий бак з нечистотами, де він просидів стільки, скільки захотілося булерам. Це назвали люстрацією, ви­явленням народного невдоволення.

Це грубі випадки відвертого булінгу, що межує зі злочинністю, а може, вже й переходить межі.

Зупинимось. Прикладів, більших чи менших, ні перерахувати, ні пером описати. З них ви­пливає загальний висновок, прослідковується за­гальний мотив переслідування — це відновлення справедливості. Ось що насправді рухає булінг. Думає собі дядько, скоса позираючи на дорогий помпезний бігборд — знаємо, мерзотнику, де ти взяв гроші, ти покидьок, тьху на тебе. Така спо­конвічна народна реакція на несправедливість. Булінг — природний спосіб встановлення чи відновлення справедливості.

Тепер до школи. Якщо учениця прийшла до школи із гаджетом за 50 тисяч, можемо не сумніватися — це чергова жертва швидкої розправи. Якщо мати начепила на дитину до­рогі сережки, одягнула її в аж занадто викличну сукню, можна впевнено сказати — і сукню за­ляпають, і сережки віднімуть, та ще й по пиці дадуть. Так відновлюється справедливість.

Знаємо і бачимо, — суспільство наше швид­ко розшаровується. Багаті багатішають, а бідні стають ще біднішими. Бідних більшає. Тому по­чуття справедливості загострюється. В усі часи і в усіх народів саме порушення справедливості є головною причиною бунтів, заворушень, со­ціальних потрясінь.

Дрібні підприємці, які вже накопичили пев­ну суму грошей, хочуть щоб їхні діти посіда­ли у школах привілейоване становище. їм уже не хочеться, щоб поруч були діти безробітних або найманих працівників. Заплатити за доро­гі приватні пансіони грошей ще не вистачає, а «здати» кілька сотень «на штори» вже посиль­но. За це й вимагають привілеїв для своїх дітей. Адміністрація, класні керівники на це ведуться, роблять поблажки, виділяють, відзначають. Так створюють підґрунтя для жорстокого булінгу. За таких умов він неминуче проявлятиметься.

Чи усвідомлюють діти причини, з яких во­ни конфліктують з іншими дітьми? Ні, причини не усвідомлюють. Запитайте порушника, чому він побився з однокласником. Відповідь — «а чого він…» — типова. Це на поверхні. А всередині — вроджене почуття справедливості, гідності, з яким люди народжуються і, якщо вистачає сили, живуть.

Що робити? Відновлювати справедливість! На всіх рівнях, в усіх деталях, особливо у малих щоденних справах. Наші мудрі попередники зна­ли, що треба робити. Чому це здавна у школах запроваджували форму? А щоб усі були однако­вими, рівними. Щоб кухарчин син, який вчиться за мідний гріш, нічим не відрізнявся від сина фабриканта. Досягали певної видимої рівності. Проблеми згладжувалися.

Спробуйте порушити сьогодні питання про єдину шкільну форму Вас заклюють. Не розумі­ють люди, що школа, як і церква зрівнює усіх. Виділяє лише за розумом, працездатністю, об­даруваннями. Якщо цей принцип порушують, двері булінгу — а за ним і більш важких по­рушень — відчиняються навстіж.

 

►► Метод булінгу

Булінг — незмінний супутник усіх соціальних угрупувань. Скрізь, де існує суперництво і конкуренція, боротьба за преференції і переваги він наявний у тих чи інших формах. Булінг часто використовують як сильний метод виховного впливу У виправних колоніях спеціально розпалюють ворожнечу між різними угрупуваннями засуджених, щоб легше було тримати дисципліну. Розпорошеними, агресивно налаштованими одне проти одного людьми керувати легше. Розділяй і владарюй — давнє правило. Не нехтував виховними методами, які ми сьогодні віднесли до булінгу, А. С. Макаренко. Часто нацьковував одну групу колоністів на іншу, щоб послабшити вплив ватажків, а потім вдало використовував протиріччя для зміцнення свого впливу. Були випадки, коли давав прямі вказівки — нам’яти боки, «начистити пику» якому-небудь зухвалому колоністові.

Булінг, як не дивно, корисний. Допомагає відновлювати справедливість, очищає правдою стосунки людського життя. Показує кожному його справжнє місце. Застерігає від «випендрювання» та завищення значимості власної персони. Сигналізує: ти такий самий, як усі.

Тільки під впливом жорсткого пресингу його учасники загартовуються, вчаться долати труднощі, наочно переконуються, що в житті, де на кожному кроці тебе підстерігає суперництво і нечесна боротьба, треба боротися. Тепличне виховання навряд чи сумісне з нинішніми реаліями. Тому булінг у допустимих межах треба використовувати. Здолати, викорінити його повністю ніхто і ніколи не зможе. Булінг треба контролювати, а ще краще — очолити.

 

►► Булінг у площині «учень – учень»

Україна по­сідає 9 місце серед 42 країн за по­ширеністю булінгу серед 11-15-річних школярів.

Булінг — усвідомлена агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої дитини, що супроводжується фізичним і психо­логічним тиском, насиллям. Має на меті при­низити, залякати, підкорити жертву, примусити її до певної поведінки.

У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непри­вітними між собою. Справжній булінг почина­ється у середній школі — з 10-11 років — з віку входження у підліткову кризу.

Найчастіше булінг відбувається в таких міс­цях, де контроль з боку дорослих менший або взагалі його немає. Це може бути шкільний двір, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортив­ні майданчики. У деяких випадках дитина може піддаватися знущанням і поза територією школи, кривдники можуть перестріти її на шляху до до­му. Навіть удома жертву булінгу можуть продов­жувати цькувати, надсилаючи образливі повідом­лення на телефон або через соціальні мережі.

На методичних сторінках інтернету вичиту­ємо види булінгу та конкретні порушення, що до них належать:

  • фізичний: штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, «сканування» тіла, завдавання тілесних ушкоджень;
  • економічний: крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей;
  • психологічний: принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка обличчя, поши­рення образливих чуток, ізоляція, ігноруван­ня, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж;
  • сексуальний: принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодя- гальнях, поширення образливих чуток, сек­суальні погрози, жарти;
  • кібербулінг: приниження за         допомогою мобільних телефонів, інтернету, інших електронних пристроїв.

З тим, що до булінгу зараховують загалом невинні витівки дітей, що не мають ознак цьку­вання, залякування, переслідування, ми, здаєть­ся переборщили. Який же це булінг: штовхан­ня, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, «сканування» тіла, завдавання тілесних ушко­джень, крадіжки, псування одягу, «не такі» по­гляди, жести, міміка обличчя, накладання пріз­виськ, поширення образливих чуток, погрози, жарти тощо! Так було завжди, кожен із нас мав прізвисько в школі, а деякі сучасні американські педагоги наполягають на тому, щоб кожна дити­на в класі обов’язково мала якесь привабливе прізвисько .

 

►► Причини булінгу

Загальна причина булінгу — підсвідоме праг­нення до справедливості. Серед інших причин:

  • агресивна спадковість;
  • прагнення самоствердитись;
  • егоїзм однієї дитини у сім’ї, нарцисизм;
  • відсутність належного виховання;
  • погані приклали звідусіль;
  • відсутність реальних покарань.

Серед причин булінгу — переповнення кла­сів у міських школах. Йде інтенсивна забудова нових житлових масивів, дітей більшає, а шко­ли для них не відкриваються. Економія. Тому в третині українських міських шкіл класи пе­реповнені, наповнюваність сягає до 35-45 осіб. Ви коли-небудь їхали в переповненому автобусі? В такому автобусі вимушено затиснуті десятки дітей із різними характерами, темпераментами, поглядами. У тисняві загострюються захисні реакції. Значної частини образ в обмеженому просторі завдають ненавмисне: хтось ненароком когось штовхне, наступить на ногу, розтопче рюкзак зі сніданком, чхне прямо в очі або ви­творить ще щось. Реакція не забариться. Ми неодноразово були свідками автобусних скан­далів. Нерідко зовсім незнайомі до того люди, які поскандалили в автобусі, продовжують свої розбірки поза ним, завдають собі й іншим важ­ких тілесних і моральних ушкоджень. Така наша перша емоційна реакція. Стримуватись треба вчити наших дітей.

Класні кімнати розраховані не більше, ніж на 24-х учнів. Поселяємо в них удвічі більше. Та ще й з рюкзаками, що сягають розміру полови­ни дитини. Ці заплічники валяються під ногами, на них наступають, витирають черевики. Гото­вий привід для виникнення конфлікту. Спробуй­те у такій тисняві залишитися врівноваженим. Треба вчити терпіти тимчасові незручності.

Привід для булінгу у знервованих дітей знайдеться завжди. Помста за образи нерідко відкладається, але сама образа не забувається. За сприятливих обставин згадується і реалізу­ється. В автобусі не дали побитися, давай ви­йдемо. Часто вже й перестаємо ображатися, бо минула перша гостра реакція, але для самоствер­дження треба доводити справу до кінця.

Тисячі прихованих пружин напружують дітей. Більшість серед тих, що усвідомлюють­ся, вкладаються в нехитру формулу: «Ми його не любимо, він нам не подобається». А чому і за що — самі не знаємо. Не любимо — і все. Ми так влаштовані, що когось любимо, а когось не дуже. Треба вчитися толерантності — терпіти й тих, хто нам не подобається.

Жертвою нелюбові може стати будь-хто. Од­нак найчастіше жертвами стають ті, хто найбіль­ше виділяється — не так одягнений, не так по­водиться, неохайний, хворобливий, слабкий, за­їкуватий. Також потенційними жертвами можуть стати ті, хто швидко втрачає самоконтроль, легко піддається емоціям. Таких провокують на необду­мані вчинки, а потім начебто справедливо б’ють.

Діти жорстокі. Не мають почуття міри, без гальм. їм складно зупинити свої миттєві потяги. Потім можуть каятися, щиро просити вибачення у жертви, переживати. Чималу силу для розу­міння вчинку має звертання батьків, учителів «А якби ти був на його місці?», «А якщо це за втра станеться з тобою?» тощо.

Цькування завжди починає булер, щоб за­довольнити свою емоцію, ствердитись, розва­житись або отримати вигоду. Щоправда, успіху досягає не завжди.

Основні ознаки булінгу і так званого «полег­шеного» булінгу — мобінгу:

  • відчуття переваги агресора;
  • нерівність сил агресора і жертви;
  • відчуття безкарності агресора;
  • повторюваність насильства;
  • страждання жертви; насолода агресора.

Підліткова жорстокість. За статисти­кою, близько 67 % дітей в Україні віком від 11 до 17 років стикалися з проблемою цькуван­ня. 48 % з них нікому про це не розповідали. Чи треба це розуміти так, що маємо 67% булерів, тобто більшість шкільного населення — булери? Якщо так, то це явище загальне і повальне, як його можна здолати, коли це загальна власти­вість? Називають навіть цифру — 80 %, тобто ще більше нещасних жертв, постраждалих від булін­гу. Виходить, що агресори і жертви періодично міняються місцями. Сьогодні булером стає той, кого побили вчора. Такий підхід докорінно змі­нює погляди на булерство і оцінки цього явища.

Осуд йде від постраждалих. Якщо сьогодні сина чи доньку побили, то батьки кричать про булінг, вимагають засудити винних. Коли ж назавтра донька чи син у складі іншої групи била інших, мовчать. Бо це вже не булінг, а справедлива роз­плата. Лише об’єктивний відсторонений погляд дозволить нам правильно оцінювати ці явища.

Виходить так, що нічого нового не відбува­ється. Усе як завжди. Панує біблійний принцип: око за око, зуб за зуб. Хіба що сучасні діти і підлітки стали жорстокішими і більше не до­тримують джентльменських правил «розборок» і завдають каліцтв жертвам замість традиційних синців і розбитих носів.

Підліткова жорстокість сягнула неабияких меж. Саме про те, як її приборкати, утихоми­рити, пом’якшити треба говорити насамперед. Засоби масової інформації рясніють приклада­ми жорстокого поводження. Десятки телеканалів щодня смакують шкільні проблеми з картинка­ми шкільного насильства. Чи не прагнення по­трапити на телеекран, стати зіркою, хоч і нега­тивною, на мить, штовхає учнів на криваві по­єдинки, що тут же зафільмовують десятки камер і поширюють мережами?

Дії класного керівника

  1. Донести до свідомості учнів і батьків закон про булінг. Оцінюючи соціальні наслідки під­вищення дитячої жорстокості та проявів бу­лінгу, Верховна Рада прийняла, а Президент підписав закон про протидію булінгу, що передбачає чіткий алгоритм дій на випадок цькування. Булінгу надане правове визна­чення, його прояв переводиться у правову площину. Встановлюють відповідальність для батьків, діти яких беруть участь у булінгу. Доки дитині не виповнилось 18 років, від­повідальність за її вчинки несуть батьки. Якщо дитина порушує права іншої дитини, вчиняючи над нею насильство, батьки мо­жуть бути притягнуті до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Класний керівник на перших батьківських зборах розповість про закон і дохідливо роз­тлумачить, що від батьків вимагають належ­но виконувати свій батьківський обов’язок, виховувати дітей, слідкувати за їхньою по­ведінкою, вчитися діагностувати виникнення ознак булінгу. Булінг можливий, якщо:

  • у дитини немає друзів;
  • дитина боїться йти до школи;
  • має низьку самооцінку;
  • у дитини з’являються зіпсовані речі;
  • дитина сама завдає собі ушкоджень;
  • сумна після спілкування у соціальних ме­режах

 

Поради батькам агресивних дітей

У зв’язку з прийняттям Закону про відпо­відальність за булінг:

  • Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте пе­реслідуванням інших. До них належать: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, ви­сміювання, коментарі з сексуальним під­текстом, бойкот іншої дитини або підбу­рювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювання, псу­вання особистих речей, принизливі ви­словлювання або жести.
  • Діти, які булять, заперечують це так дов­го, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, але й усьому ото­ченню. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.
  • Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попро­сіть дитину зупинити насильство.
  • Відверто поговоріть з дитиною, з’ясуйте мотивацію її поведінки.
  • Уважно вислухайте дитину, з повагою по­ставтеся до її слів.
  • Поясніть дитині, що її дії можуть бути визнані насильством, за вчинення якого настає відповідальність.
  • Попросіть дитину припинити таку по­ведінку, повідомте їй, що будете конт­ролювати її дії.
  • Запитайте себе, чи не є агресивна пове­дінка дитини і прояв насильства з її боку наслідком серйозних емоційних проблем.
  • Щиросердно визнайте, чи не сприяє си­туація у вашій родині виникненню агре­сивних проявів у дитини.
  • Подивіться, який приклад ви подаєте сво­їй дитині тощо.
  1. Завдання класного керівника — відслідкову­вати ситуацію в класі. Спеціалісти-конфліктологи пропонують дуже корисне завдання, що допомагає визначити, чи є у класі діти, які перебувають у ситуації жертви. Попро-сіть кожну дитину на аркуші паперу і писати прізвища чотирьох дітей, із яки вона хоче сидіти поруч за партою. А так прізвище того, кого вона вважає своїм нг кращим другом. Коли вчитель проаналіг результати, то легко помітить, кого з діт «забули», не згадали зовсім.

Цей метод має назву «розстановка сил». З вдяки йому можна дослідити комунікац: в колективі й дізнатися, хто в класі жерті хто агресор, хто є неформальним лідеро а від кого відвернулися однолітки.

  1. Класний керівник не прикрашатиме сит ацію. Порушуючи питання

булінгу, уник; тиме загальних фраз і добрих побажай оперуватиме лише фактами. Багато пора з інтернету щодо подолання булінгу важк назвати життєздатними, крім однієї одвіч ної — давай здачі, вчись відстоювати себе не дозволяй себе кривдити, принижував бийся за правду. Треба сказати, що існуван ня суперництва серед учнів змушує багатьо: займатися самовихованням. Зі слабких воні ставали сильними. За битого двох небити; дають, кажуть у народі.

Складно віднести до раціональних такі, на­приклад, поради батькам, учням, учителям:

  • За підтримки батьків дітям легше пере­живати проблеми в школі.
  • Треба звернутися до вчителів і звернути їхню увагу на цю проблему.
  • Треба кликати на допомогу поліцейських.
  • Подумати про зміну місця навчання.
  • За витівками булера не можна спостеріга­ти, адже йому потрібні глядачі для того, щоб максимально проявити демонстра­тивну поведінку
  • Не можна заплющувати очі навіть на най­менші прояви цькування, адже з малих непригальмованих неминуче виростуть більші.
  • Ситуацію можна змінити лише спільними зусиллями й тільки якщо вчасно звернути на неї увагу.
  1. Класний керівник упроваджує систематич­не відстеження проявів булінгу.

Це, до ре­чі, й не дуже складно, бо зацькованих дітей легко розпізнавати. Діти, які страждають від булінгу:

  • Не хочуть ходити до школи.
  • Плачуть, вигадують хвороби.
  • Відмовляються від участі у спільній клас­ній діяльності.
  • Усамітнюються, замикаються у собі.
  • Не хочуть брати участь у заходах, в яких беруть участь їхні кривдники.
  • Не контактують із однокласниками.
  • Психосоматичні ознаки: хворобливий ви­гляд, без настрою, знервовані.
  • Обмальовані руки або специфічні малюн­ки на полях у зошиті.
  • Одяг, забруднений крейдою чи заляпаний фарбою.
  1. Дискусіями, поясненнями, бесідами намага­ється сформувати у класі

єдину думку щодо нетерпимості до булінгу, засудження насиль­ства, цькування, дискримінації за будь-якою ознакою. Кожен учень має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство та цькування і як від нього страждають люди. Виробляють правила поведінки у класі, школі та поза школою. Правила формулюють у по­зитивному імперативі — «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила будуть зро­зумілими, короткими, їх має бути не багато.

  1. Спільним рішенням зборів класний керівник зобов’язує учнів і батьків

повідомляти про всі випадки булінгу, аж до найменших про­явів. Жоден випадок насильства або цьку­вання і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суво­рою у разі повторних випадків агресії. Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями та бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву на­сильства і, якщо треба, покликати на допо­могу дорослих.

  1. Треба домовитись з учнями і батьками про покарання за булінг.

Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний ха­рактер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі на­слідки, а не на особистість порушника правил.

Аналізувати ситуацію краще колективно, уважно вислухати обидві сторони, зрозумі­ти, що сталося, обов’язково з’ясувати при­чини, підтримати потерпілого і поговорити з кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що треба зробити, щоб таке не повторилося. До участі в аналізі за­лучають представників адміністрації, шкіль­ного психолога, представників батьківського комітету та батьків кривдника і потерпілого.

 

►► Булінг у площині « учень– учитель», або цькування вчителів

Це відносно нове явище у наших школах, що останнім часом швидко розростається. Учитель для частини сучасних учнів більше не автори­тет і взірець для наслідування, не друг, товариш і брат, до якого можна звернутися за допомогою, не наставник, який переживає за те, щоб діти ставали навченими і вихованими, а людина, яка обмежує їхні бажання, а часто й відвертий ворог, якому треба робити всілякі капості.

Стільцем по голові

В одній із київських шкіл старшокласник ударив учительку інформатики стільцем по го­лові та ще й поштрикав її гострими ножицями. Виховательку з кривавими ранами ушпиталили. Мотиви нападу не розголошують. Учителька ма­ла намір звертатися до суду.

Тортик для шестикласниці

Учні 6-А класу довго чекали канікул, сто­милися. А коли вони вже мали настати завтра, зраділи. А з нагоди свята вирішили зібратися разом, випити чаю, посидіти, погомоніти. Клас­ний керівник і батьки підтримали ідею. Скла­лися по кілька гривень, купили тортик. Всілися, кожному піднесли шматочок того тортика, чай і цукерки. А одній дівчинці нічого не піднесли. Сказали: твоя мама не здавала грошей на час­тування. Так і просиділа бідолашна. Новина схвилювала соціальні мережі. А класному керів­никові й представникові батьківського комітету не було соромно. Виправдовувалися категорично і дохідливо: а ви підіть у супермаркет, чи дадуть вам торт без грошей?

Шантаж

На Харківщині в одному з дитячих таборів вихованці вчинили гармидер у спальній кімна­ті. Билися подушками, порозкидали речі, на­смітили. Нагодився вихователь, зупинив бійку, порушникам — а їх було троє хлопчаків-підлітків — наказав вийти в коридор і чекати на ньо­го, поки він знайде і приведе прибиральницю. Хлопці трохи постояли, їм це не дуже сподо­балось, тож вирішили помститися вихователеві. Достали мобільні телефони, стали на коліна під стіною, підняли руки догори, страждально по- скривлювали обличчя, наробили моторошних знімків. Послали батькам додому. Одна мама, не довго роздумуючи, виклала фото в інтернеті з написом — як вихователь М. знущається з ді­тей. Вихователь повернувся з прибиральницею, трохи посварив порушників, на цьому інцидент для них був вичерпаний. Та не для вихователя. Наступного дня до табору примчали аж три ко­місії, щоб розслідувати неподобства. Вихователь, який бездоганно попрацював тридцять років, опинився в лікарні з інфарктом.

Суд над учителями

Його влаштувала програма «Кримінал», що відбулася на «Прямому» каналі 29 грудня. Усе по-справжньому: кримінальні справи, відповіда­чі, свідки, присяжні. Найбільший резонанс ви­кликала справа про туалет.

А було так. Учениця 3-го класу на початку уроку набридливо стала проситися до туалету. Вчителька готувала клас до самостійної робо­ти і збиралася проводити інструктування учнів. Свою ученицю вона знала як брехливу дівчин­ку, яка часто вдається до провокацій. Не витри­мавши натиску настирливої учениці, вчителька сказала: «Ходімо. Я піду разом з тобою». За сло­вами учениці, вчителька пішла разом з нею до туалету, відчинила двері кабінки, сказала «Сідай», а сама стала спостерігати, схрестивши руки на грудях. Дівчинка посиділа, але так нічо­го й не… Вчителька привела ученицю до класу, назвала дівчинку перед усім класом брехухою і вичитала мораль.

Хитра учениця, добре знаючи, що справа і випливе і дійде до матері, поспішила поска житись вдома, звісно, представивши подію та як її було вигідно. Вона, наче б то, злякала, і не змогла в туалеті виконати потребу. Мат вискочила на трибуну і почала звинувачуват вчительку й школу в усіх гріхах. Дитина хитр посміхалася. Свідки розділилися навпіл: хтої підтримував учительку, а більшість засуджув, ла. Присяжні однозначно ухвалили: притягн1 ти вчительку до кримінальної відповідальнос та більш загальний вердикт — запровадити крі мінальну відповідальність для вчителів.

Поламали руки й ребра

Наприкінці січня країна обговорювала факт завдавання тяжких фізичних травм учителеві фіг культури в Бучі. Було так. Учитель зробив заува ження учневі 4-го класу Ромі. Щоб трохи вплину ти на бешкетника, трохи притримав його за плеч Учень поскаржився вдома матері на вчителя, якиї наче б то його душив. Знервована мати виклика ла чоловіка. Той узяв пилку і пішов розбиратис; з учителем. «Ти цією рукою душив мого Рому Зараз я тобі її відріжу». Була бійка. Учитель, хоч і значно сильніший, не чинив опору і не завда вав кривдникові ударів у відповідь. У результат опинився у лікарні з важкими травмами. Мати домогосподарка, вигадує різні дурниці й щоразу змінює свої свідчення в інтернеті. Батько, приватний підприємець, продовжує погрожувати. Діти не підтверджують, що вчитель якось зну­щався з Роми. Користувачі інтернету поділилися навпіл. Частина вимагає жорстокого покарання для вчителів, бо вони там розперезалися. Час­тина, знаючи поводження сучасних дітей, вима­гає запровадження тілесних покарань для учнів.

У новому законі передбачено, що педагогічні працівники мають право на захист під час освіт­нього процесу від будь-яких форм насильства й експлуатації, у тому числі булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, від пропа­ганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю.

Чи ж зупинить закон наших невдячних учнів?